РЕФЕРАТ

 
 

РЕФЕРАТ

про фотографа



Нарешті світ почув всю правду про Олександра Андрющенка (тобто про мене :-)), мою творчість, проекти, імідж-студію AlexART (далі розповім, що це таке).
Наш маленький, але скромний колектив - я і мої творчі амбіції - будемо намагатися робити все можливе, щоб Вам тут було цікаво завжди, як Ви сюди заглянете. Але не виключені періоди тривалого неконтрольованого трудового розгулу, що сприяє накопиченню творчого багажу, але згубно впливає на своєчасне наповнення цього ресурсу свіжим контентом. У таких випадках, друзі, які постійно цікавляться моєю творчістю, прошу вас просто набратися терпіння, іноді заглядаючи в розділ "Останні оновлення ".

А тепер трохи про себе.
У цьому місці потрібно "надути щоки" і, втративши останні краплі скромності, поставити собі живий пам'ятник, овіяний легендами і міфами, при цьому не бовкнувши нічого зайвого. Але оскільки правда все одно завжди вилазить назовні, наш скромний колектив їй наче б то допоможе. Друзі, хто любить стислість - ласкаво просимо за посиланням Коротко>>
Всім іншим пропонується більш докладний опус-автобіографія.

Народився в квітні 1959 року в селі Стара Збур’ївка на Херсонщині.

Дитинство і шкільні роки пройшли в рідному селі. Природа навколо чудова: річка-риба-раки-плавні, сосновий ліс. Простір, чисте повітря, краса невимовна! Думаю, що все це і вплинуло на виникнення художніх завихрень в незміцнілому розумі сільського підлітка. Урбаністичні пейзажі навряд чи залишили б такий слід. Розумієш це тільки з роками.

З дитинства музикував, малював, фотографував, писав вірші, грався в артиста в шкільному драмгуртку. Це не заважало ходити з друзями на риболовлю, по гриби, ганяти на мотоциклі, займатися спортом. Ріс дитиною творчою, але зі "швайкою в одному місці". До класу восьмого мав один недолік - був круглим відмінником. Але перехідний вік все виправив і зробив з мене квадратного хорошиста. А "швайка" ніколи не давала отримати пристойну оцінку з поведінки.

Друзі-соратники - такі ж. Коли ми збиралися разом, виходила "гримуча суміш". Творчим фантазіям нашим не було меж, і ми втілювали їх у життя прямо на уроках. І хоча контрольні всі списували у нас, ми могли за п'ять хвилин поставити клас "на вуха ". Урок, звісно, зривався. До кабінету директора ходили як на роботу, при цьому залишаючись шанованими людьми, так як падлюками не були, а були активістами школи. А так, (подумаєш, які дрібниці!) то натрій розкидаємо на підлозі хімкабінету, а у тітки Клави, нашої технічки, під час прибирання візьме та й займеться ганчірка ні з того ні з сього, то ... (витівка ця виконана була в день прийому нас у комсомол). Загалом - пустували. Згадати всі витівки - товста книга вийде.

А дружимо ми і зараз. З теплом згадуємо і класну маму, і директора, і педагогів, і тітку Клаву – прибиральницю…

Після закінчення школи захотілося романтики. Я та мій кращий друг Іван Бондар, теж креативне дитя, вирішили стати пожежниками. Пішли на підготовчі курси, а потім поїхали здавати вступні іспити в місто Черкаси. І прямо з порогу військово-пожежного училища почали "стійко переносити всі тяготи і позбавлення військової служби". Якщо я скажу, що нам це дуже сподобалося, Ви повірите? Ні? Ну і правильно. Натискаємо на стоп-кран на першому ж іспиті і щасливі сходимо з потяга, в який сіли помилково. А вдома "пожурилися", що не вистачило знань.

Восени мій друг Іван пішов служити на три роки в морські частини прикордонних військ КДБ СРСР, а я влаштувався в одну з ПМК треста "Херсонводбуд" "убити час" до весняного призову. Посада у мене була серйозна: оператор ВСЛ (великої совкової лопати), тобто монтажник. Фізична праця удосталь варіантів, та ще на свіжому повітрі в будь-яку погоду благодійно впливали на молодий зростаючий організм. Там мене доля звела ще з одним таким організмом, якому теж треба було "перекантуватися" до призову в армію. Це був мій тезко, Олександр Книга, котрий тепер відомий, як генеральний директор Херсонського академічного музично-драматичного театру ім. Куліша. Отже в бригаді двом малолітнім було якось веселіше, тим паче, що по духу і по інтересах ми дуже збігалися.

Незабаром одержав з Китайського кордону листа з фотокарткою від друга Івана, де він, красень, у морській формі. І підпис: "Братуха! Маю бажання навесні бачити тебе в такій формі!" (що автоматично означало служити три роки замість можливих двох).

Бажання друга – закон. Мій ліпший друг, що називається, "накаркав". Хотіли, друзі, романтики – отримуйте і розпишіться! Міністерство Оборони СРСР про це по-батьківськи попіклувалося. Навесні одягнув військово-морську форму, про що ні хвилини не шкодую. Хто ходив у море, а тим більше, хто бачив красу Кольського півострова – мене зрозуміє. Я був гордий, що служу саме на Північному флоті. Це була ще одна фаза формування світосприйняття.

Відслужив! Треба здобувати цивільну спеціальність! Взагалі з дитинства мріяв бути (перераховую за списком, в алфавітному порядку): актором, музикантом, поетом, співаком, художником. Тому, не роздумуючи, тут же подав документи до…
Херсонського сільськогосподарського інституту ім. Цюрупи на зооінженерний факультет. Так, можна сказати, жартома. Жартома вступив, жартома і закінчив.

Жартував усі п'ять років. Спочатку – в студентському синтетичному театрі, а потім – у СТЕМі – студентському театрі естрадних мініатюр. Основний склад артистів був той самий. Виступали в інституті, їздили на гастролі. Самовиражалися.

Найголовніше – ніхто в цей час не заважав мені все більше заглиблюватися в хобі, яким на той момент я вже захопився досить серйозно, – художню фотографію. Дякувати Херсонському обласному фотоклубу, в який я забрів на другому курсі. І засмоктало. А ще була школа журналістики і молодіжне літоб'єднання. І чаша ся мене теж не оминула.

Коли ж Міністерство сільського господарства направило мене в село піднімати це господарство, я зрозумів: творчості прийшов "кирдик". Зі всією моєю великою любов'ю до тварин я став гвинтиком у виробничій машині, яка відправляє вищеназваних на забій. Зрозумів, що любити і вбивати – далеко не одне і те ж. Моя тонка нервова система почала розстроюватися. І, через п'ять місяців боротьби над підніманням надоїв, приросту, приплоду, а також з самим собою о 4-й годині ранку на уранішньому доїнні, я очолив комсомольську організацію радгоспу.

Здається, більш непотрібної посади, і більшого нероби, ніж комсорг, у природі сільськогосподарського виробництва не існувало. Люди мого покоління і старші знають, що тут робилося все задля "галочки". Але це вже окрема історія.

Мене почала гризти совість за незаслужено отримувану зарплатню, і я почав проявляти ініціативу, яка, як медаль, мала два боки. Організувавши пристойну художню самодіяльність у селі - з одного боку - я нажив ворогів у особах завклуба і худрука місцевого будинку культури. Подружжя, двох нероб, які спали на роботі, а "велика зелена жаба" руйнувала їхній сон... З іншого - отримав захват і вдячність від учасників цієї самодіяльності – хлопчаків, колишніх пропащих хуліганів, яким раніше просто нічим було зайнятися. Вони стали "зірками" в очах односельців. Минуло вже більше двадцяти років, а наші виступи люди пам'ятають і по нині. Дрібниці, а приємно.

Коли ж душа занудилася за фотографією і творчою свободою, коли я остаточно зрозумів, що мати таке дороге хобі на зарплатню в 140 карбованців практично неможливо, я дістав з кишені носову хустину і помахав нею сільському господарству. Воно у відповідь упустило сльозу і сказало мені "прощавай". Звільнивши кімнату в сільській общазі, я повернувся в рідну Стару Збур’ївку, додому, до мами. А незабаром я одружувався і зробив фотографію своєю професією.

Десь у році 93-му, коли почав активно займатися студійною зйомкою, вирішив, що якось треба позначитися, якось назвати студію. Ось тоді і придумалася назва АлексАРТ, яка спочатку зазнала декілька трансформацій. Все так гарно склеїлося – перша частина імені плюс поняття мистецтва. І в перекладі із старогрецької було теж благозвучне: ЗАХИСНИК МИСТЕЦТВА. "Та хіба ж це не я?" - скромно подумалося мені.Тоді високих слів я вже не соромився, оскільки в жовтні 93-го був прийнятий у Національну Спілку фотохудожників України.

Фотографія – справа захоплива, але настав момент, коли захотілося трохи урізноманітнити свою діяльність. У 96-му почав освоювати відеозйомку. Так, знаєте, "зарядка для хвоста". Сподобалося, захопився, почав знімати весілля, монтувати фільми. Замовникам теж сподобалося. І стало питання: ми – фотостудія чи відеостудія? Ось так народилося поняття імідж-студія. Від слова "зображення". Універсальне поняття і для фото, і для відео. "Ось який я розумний" - радів – "і назву оригінальну придумав, і статус структурі – теж оригінальний". Та виявилося, що інформаційний простір – річ невблаганна.

Комп'ютер у мене з'явився досить пізно, Інтернет – теж. Коли наприкінці 2002 року я підключився до Інтернету і вирішив зареєструвати поштову скриньку на безкоштовному сервісі під ніком alexart, то з подивом виявив: алексартів у Мережі – хоч греблю гати!

І поняття імідж-студія теж мандрує по всьому світу, щоправда, в сенсі косметичних салонів і тому подібне. А я - теж не єдина публічна особа з ім'ям Олександр Андрющенко. Отже не плутайте між собою фотохудожника, футболіста і режисера з такими іменами. Все це – різні люди. Але я думаю, нікому з нас не соромно за наше ім'я і прізвище - Олександр Андрющенко.

Що стосується Вашого покірного слуги:
Член Національної спілки фотохудожників України з 1993 року.
Член Національної спілки театральних діячів України з 2007 року.
Освіта вища.
Захопився світописом в шкільні роки (1973).
Професійно займаюся фотографією з 1988 року.
З 1998 року співпрацюю з рекламними агенціями столиці України, ЗАТ "Таврійські ігри".
З 1999 року - офіційний фотограф Міжнародного театрального фестивалю "Мельпомена Таврії".
У 2001-2002 роках працював у центрі рекламної фотографії "f-студія", м. Київ.
З 2008 року - офіційний фотограф Міжнародного рок-фестивалю "кРок у майбутнє".

Маю не малий досвід роботи у багатьох жанрах фотографії.
Знімаю портрет і сесії для моделей, ню і природу, "предметку" і живопис для поліграфії, архітектуру, інтер'єр, театр, репортаж, весілля та ін.
Маю публікації в періодичних виданнях. Беру участь в українських і міжнародних фотоконкурсах. Маю нагороди.

Зараз живу і працюю в м. Херсоні. Є майстерня з професійним студійним устаткуванням і новітніми цифровими технологіями.

Якщо Ви зайшли на сайт випадково – пригляньтеся, може, знайдете для себе щось корисне?

Якщо наші з Вами бачення світу в чомусь різняться – будьте терпимі до іншої точки зору.

Якщо знали, куди заходите і не пошкодували про це – мені удвічі приємно.

Якщо Ви потенційний клієнт і у Вас є питання до мене – не бійтеся їх задати. Немає нічого кращого, ніж отримати вичерпну інформацію з перших вуст. Інколи може здатися зовсім не те, що є насправді. Найголовніше – вірно поставити питання. Відповідь може виявитися несподівано приємною для Вас...

Я завжди люблю те, що роблю і не роблю того, чого не люблю. Дякую, що зайшли. Завжди радий хорошим гостям. Приємного перегляду, мої найкращі побажання!



Создан 14 мая 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником